Книжка для дітей

Ви можете переглянути та прочитати інформацію про легенди рослин , які є на території України 

Легенда про барвінок

Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.

Слово барвінок являє собою викривлену (запозичено через посередництво пол. barwinek) латинську назву pervinca, що походить від лат. vincīre — «обвивати». Форма з «і» (замість належного «и») в українській мові, очевидно, пов'язана впливом слова вінок.

І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.

Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...

А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок

Легенда про безсмертник

Було це давно. Татарські орди нападали на наші землі, спустошували села і міста, молодих і дужих чоловіків, красивих дівчат забирали в полон. На березі моря у розкішному палаці жив злий-презлий хан. І ось цей хан видав такий фірман: "Хто хоче визволити свого чоловіка, сина чи брата, нехай принесе свою улюблену

Латинська назва безсмертника — Helichrysum — походить від грецьких слів «helios» і «сhrysos» і перекладається як «золоте сонце».

квітку. Якщо квітка зав'яне, пока ця людина знайде своїх рідних, то велю всім відрубати голови”.

Багато людей людей приходило до ханського палацу, але від нього ніхто не повертався. Одного разу до хана прийшла засмучена жінка, з глибокими карими очима, з польовою квіткою в руках. Ця квітка нічим особливим не відрізнялась. Високе стебельце, покрите сріблястим пилом, вінок рожевих пелюсток. Поставивши квітку в сухий глечик, пішла жінка шукати свого сина і чоловіка. Довго не поверталась жінка, а коли з чоловіком і сином прийшла до ханського палацу, то квіточка зовсім не зав'яла. З тих пір ту квітку називають безсмертником. 

Легенда про березу

Існує кілька версій походження лат. родової назви: від кельтського «betu» – береза; від лат. «batula» – бити, сікти. Укр. слово «береза» походить від прасл. berza, яке виникло з прасл «bherg’os», від кореня «bhereg» означає «світитися, біліти». У слов’янських мовах: біл. бяроза, болг. береза, сербохорв.береза, словен. brėza, чеськ. bříza, пол. brzoza

Русалки не повинні були у давні часи при світлі дня показуватися над озером. Як тільки перші промені сонця пробивалися над озером - русалка мала піти у свій прохолодний дім.

І рік за роком так і жила собі одна юна русалка. Але одного разу загралася русалка і не встигла сховатись. Побачила вона Бога всемогутнього сонця Хорса і полюбила його. І йому запала в душу її вдумлива краса. Потягнувся він до неї своїми променями. Спочатку зігріваючи, а потім обпалюючи. Спробувала було піти від нього русалка, але не відпустив її Хорс. І Русалка перетворилася на дерево. Зелень волосся обернулася листям, гілками вгору зметнулися руки, тонкий стан обернувся стволом, а ніжна шкіра білою корою, з обоженными плямами на ній від поцілунків-променів бога Сонця.

Легенда про вербу

Жила колись в нашому краю дівчина рідкісної вроди. Безліч юнаків і поважних чоловіків пропонували їй серце, багатство та славу, здобуту в боях чи у важкій праці. Та дівчина відмовляла всім лише тому, що була закохана в свою вроду, завжди дивилася на себе в дзеркало й зі смутком повторювала:

-Невже колись пропаде ось таке чудо? Невже злиняють брови, потьмяніють очі, зморщиться шкіра й стану я згорбленою бабою.

Назва її походить від латинського слова«салікс», яке в перекладі й означає верба.

А коли приходили женихи, вона вимагала:

- Подаруйте мені вічну красу, тоді я покохаю вас. Хто здобуде таємницю нев'янучої молодості, той стане моїм обранцем.

Роз’їжджалися у всі кінці світу женихи, шукаючи еліксиру юності для самозакоханої діви. Всюди побували вони: в підземеллях алхіміків, в заморських краях, в чаклунських оселях, проте ніде жаданого еліксиру не знаходили. Багато хто з них наклав головою в далеких мандрах.

Якось сиділа діва над озером, дивилася в дзеркальне плесо, милуючись собою, і розчісувала буйні коси. І закохався в неї водяний цар. Виплив з ковбані, обережно наблизився до красуні, щоб не злякати її, і тихенько покликав, зітхаючи: