З давніх-давен точилися великі битви славних козаків. Протягом століть вони мужньо боронили свою Козацьку державу. Запорізька Січ - це домівка сміливих і славних вільних людей. Особливо їх боялися турецькі війська, котрі й назвали українських вояків козаками. Герой казки Данило був одним із таких людей.

А було то в 17 столітті. Козак боронив свою Батьківщину разом зі своїми побратимами.

Постійно згадував свою Марійку, ту єдину й неповторну дівчину, котра чекає свого милого вдома.

- Нічого, скоро повернуся та й заживем, Марійко, - думав козаченько. - Тільки з вороженьками позмагаюся та й повернуся.

Здобувши перемогу, Данило зібрався до своєї миленької додому. І дізнався наш козак, що дівчина його без сліду зникла: ніхто не бачив і не чув про неї. І вирішив тоді Данило поспішати шукати дівчину.

На коні своєму мандрував чотири-п'ять днів. Шукав свою милу та не втрачав надії.

Розпитував він биструю Ріку:

-Молодицю ти наша! Не знаєш, де Моя єдиная зараз? - запитав юнак.

- Ой, козаченьку! Якби ж вона мені зустрілася на шляху. Не знаю! - відповіла Річенька.

Запитав Данило Місяця-білолицього:

- Місяцю, мій брате нічний! Скажи, чи не бачив моєї чорноокої Марусі?

- Козаче славний, не зустрічав її. Можливо, Вітер тобі допоможе, - відповів Місяць.

Їде наш Данило на коні вороному на ім'я Щасливчик. А на зустріч вітрюган сильний-сильний дме.

- Ой, ти Вітре-дідугане. Ти мудрий і розсудливий. Бачив усе довкола. Скажи, чи не бачив Марусі, красуні моєї?

- Козаче славний, тримають вороги твою Марусю в себе. Але я вірю, що ти їх здолаєш. Вони недалеко. Наздоженеш!

Та й побачив козак наш вороженьків із Марійкою в полі, та й розпочав з ними битву. Сильним виявився наш Данило та здолав ворогів.

-Данило, як я рада бачити тебе! - промовила Марійка.

- Я тобі говорив, що зустріну тебе знову. Тепер заживемо щасливо! - сказав молодий козак.