"БАЮРА"

Жив собi якось  хлопчик, якого звали Юра. Вiн був неслухняний розбишака та дуже неуважний . Але він дуже любив читати й писати .Він добре знав рідну мову. І дружив з усіма літерами абетки.

              Одного разу він не послухав свою маму і пішов гуляти. Коли він задумався, то й подумав про те, як би він був би дуже слухняним і чемним хлопчиком . Так задумався що навіть не помічав своїх слуг, які йшли за ним. Це були літера Б, яка йшла і бубоніла, та А, яка йшла й наспівувала: «А-а-а-а-а».

 І не помітив Юра, як підійшов до великої та глибокої калюжі. Він наступив і впав у неї. А букви Б та А в один голос сказали: «Ба! Юра!»

               Коли літери повернулися в місто з брудним Юрою, вони розповіли усім цю історію . І після цього великі і дуже глибокі калюжі почали називати  баюрою !!!

                                                                                         Аббасова Марина          

ААААААААААА

"Віхоть"

Колись давним – давно жила одна дівчинка.

Жити її доводилось у занедбаній хатині, це їй дуже не подобалось. Вона дуже хотіла привести своє житло до ладу, але в неї нічого не було. Дівчина думала – думала,  пішла на поле та зірвала пучок трави. Набрала води й принесла в хату, навела лад. А потім розповідала своїм сусідам , як її віхоть (пучок трави) допоміг прибрати в оселі.

Так це слово підхопили і почали ним називати або ганчірку, або жмуток трави, якими можна було щось вимити.  

Ласкевич Дмитро

"Нездара"

Жив у селі Калюжне один хлопець. Звали його Нездара.

Його завжди чекали якісь негаразди : то ідучи в ліс по гриби, випадково перечепиться через гілку й випусте кошик з рук, то ідучи від колодязя переверне відро...

Батьки,помічаючи ці невдачі,часто промовляли:"Нездара-Нездара..."

Якось Нездару попросили сходити на ринок по молоко. Він пішов,але йдучи додому, впав. І молоко вилилось на землю. Люди почали сміятися з бідолахи й казали :"Нездара-Нездара..."

Впродовж всього життя хлопця переслідували проблеми.

Через це й виникло слово «нездара»- людина, яка не має таланту й здібностей до чого-небудь. Селезньов Нікіта 

Бязь

  Жили-були люди у місті Видумчиве. Жили гарно, не бідували. Жили весну, літо. Та коли наступила осінь, і наступною була зима, жителям міста стало холодно спати. Вони зібрались на віче та вирішили винайти тканину для виготовлення постільної білизни. Назву запропонував мандрівник Олексій. Він сказав : «Одного разу, пливучи на галеоні до порту Сан-деверо, ми зустріли бессарабських купців.

Вони продали нам тканину, яку називали «бязь»(так вони говорили чи так нам вчувалося ).  Може й ми назвемо так свою?» Усі погодились з назвою,і вже наступного дня у місті розпочалося виробництво «бязі». Незабаром Видумчиве почало продавати «бязь» іншим містам. Через кількадесят місяців «бязь» поширилась майже по всьому світові. І у ХХІ столітті багато людей мають постіль з бязі. Хочте вірте, хочте ні, але ось так і з’явилося слово, що називає тканину.

                           Картавий Данило

Однієї темної-темної ночі, коли Місяць вже вийшов зі свого будиночку і привітався з зірками, йому так кортіло спуститися на землю й піти стежками, дорогами. Але він мав бути на небі, аби люди, що гуляють вночі, не заблукали.

І тоді він вирішив, що на його місці постоїть брат - «місяць-молодик», якого звали Серп. А сам Місяць здійснить свою давню мрію. На тому й погодились.

Спустився Місяць на землю й попрямував через ліс, степ, місто. Люди дивувалися, зустрівши його поряд з собою, але не забували з ним вітатися.

Серпанок

Місяць був вражений такою привітністю. Дійшов він до річки. Багато разів бачив він своє віддзеркалення, а тепер ця вода так близько, хоч рукою торкнись. Подивився, посміхнувся братові й почимчикував далі.

Багато нового побачив мандрівник, навіть про час забув. Серп гукав-гукав брата й не догукався. Вже Сонечко потроху прокидалося, збиралося на роботу, почало світати. А наш Місяць зайшов так далеко, що й дороги не міг згадати додому. Тоді його родич, передавши свій пост Сонечку, побіг його шукати. Брати просто розминулися. І старший знайшов дорогу на небо одразу після того, як Сонце почало світити першими своїми промінцями. Під ними Серп, спустившись на землю, перетворився на легкий прозорий туман, який згодом почали називати серпанок.

 Моргун Вікторія

Колись давно на Гуцульщині жила дівчина Ватра. В неї було довге кучеряве руде волосся, зелені, як смарагди, очі. І була вона травницею. Усі любили її за веселий та лагідний характер.

Одного разу до їхнього села завітали поляки. Вони їхали до Києва, щоб привітати великого князя Ярослава Мудрого, але в дорозі на них напали дикі тварини, які дуже поранили одного з посланців. Про допомогу вони звернулись до травниці. Ватра доглядала хворого три дні, на ранок четвертого дня він помер. Його товариші дуже розлютилися, що травниця не врятувала його. Вони звинуватили її у відьомстві й вимагали спалити на вогнищі. Селяни дуже розлютились, що єдину травницю на багато миль хочуть вбити ні за що.

Ватра

Вони вмовили чужинців почекати до ранку. Коли з’явилися перші зорі, сховали Ватру в лісі. Але поляки здогадувались, що селяни не віддадуть їм дівчину, тому вони зробили вогнище на лісовій галявині й заманили її туди. Не встигли врятувати травницю, бо вона вже майже згоріла. Але несподівано Ватра стала вогняною дівою й сказала, що за їхню ласку  даруватиме їм тепло й безжально нищитиме їхніх ворогів.

З тих пір на Закарпатті вогнище лагідно називають Ватрою.

                                                                                      Куценко Вероніка