«З одного боку, вони не могли багато зробити, а з другого, зробили багато. Вони переформатували Україну. Це була правдива опозиція. У чому проблема опозиції? Вона настільки сильна, наскільки сильна влада. Чим українська опозиція була інша від чеської чи польської, бо чехи і поляки жили при комуністах, але іншого характеру.... українські дисиденти нагадували Робінзонів Крузо, жили на віддаленому острові. Будучи у тяжчій ситуації, робили більше. Українська дисидентська еліта склала тест на зрілість» Ярослав Грицак.

Дисидент (лат.dissidens - відступник) — людина, політичні погляди якої істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де вона живе; політичний інакодумець. Часто це призводить до гонінь, репресій і переслідувань його з боку влади

Дисидентські (опозиційні) рухи 1960–1980-х років в Україні — складова дисидентських рухів 1960—1980-х

Провідне місце серед опозиційних сил в УРСР 1960–80-х рр. мали:

український національно-визвольний рух (національно орієнтоване дисидентство),

рухи національних меншин (кримськотатарські та єврейські національні рухи за повернення на історичну Батьківщину),

рух за свободу совісті (релігійне дисидентство),

рух за соціально-економічні права.

Характерною рисою українського дисидентського руху була боротьба за національні інтереси українського народу, яка поєднувала найрізноманітніші форми громадянського протесту: від інтелектуального опору, що виражався як у написанні й поширенні через "самвидав", так і акціях самоспалення та голодування.

Спочатку осередок українських дисидентів становили «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко (1930 р.н.), Василь Симоненко (1935–1963), Іван Драч (1936–2018), Іван Світличний (1929–1992), Євген Сверстюк (1928–2014), Юлій Шелест (1937–2009), Микола Вінграновський (1936–2004), Алла Горська (1929–1970) та Іван Дзюба (1931 р.н.). Пізніше до них приєдналися Василь Стус (1938–1985), Михайло Осадчий (1936–1994), Ігор Калинець (1939 р.н.) та Ірина Стасів-Калинець (1940–2012), Іван Гель (1937–2011) та брати Михайло Горинь (1930–2013), Богдан Горинь (1936 р.н.) і Микола Горинь (1945 р.н.). 

На останній хвилі відлиги встигло розквітнути багато талантів, які потім страждали за це. У 1962 році побачила світ перша поетична збірка Василя Симоненка, одного з найвідоміших поетів «українського відродження». 1965 та 1973 років у Мюнхені були опубліковані інші його твори, але автор цих видань не побачив. У 1963 році був жорстоко побитий органами міліції і того ж року помер.

Алла Олександрівна Горська (18 вересня1929, Ялта — 28 листопада1970, Васильків) — українська художниця-шістдесятниця і відома діячка правозахисного руху 1960-х років в Україні. Дружина художника Віктора Зарецького. 

Однією з найвидатніших представниць шістдесятників стала Ліна Костенко. У своїй творчості вона звертається до історичного минулого, одвічних проблем духовності народу.