Доброго дня! Мене звати Симон Петлюра.І сьогодні я маю чудову нагоду розповісти трохи про себе.Тож не буду гаяти часу і почну розповідь.

Я народився у передмісті Полтави.Походжу із давніх козацьких і священицьких родин. Мій батько — Василь Павлович Петлюра , міщанин; маючи три екіпажі та двох найманих робітників, орудував візницькою справою. Мати — Ольга Олексіївна походила з давнього полтавського роду Марченків.У родині я був третім сином, мав трьох братів і п'ятьох сестер.Проте пізніше моя мати померла.Батько, овдовівши, постригся в ченці, взявши ім'я Аркадій. Він став одним із співзасновників Київського Іонівського скиту

У віці 13-ти років я розпочав навчання — спочатку в церковно-парафіяльній школі, згодом у Полтавській духовній семінарії. Навесні 1902 я став одним із організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів, увести до програми українознавчі предмети.Через переслідування влади я був змушений виїхати на Кубань.

Коли повернувся на Україну працював у «Громадській думці», після її заборони — у газеті «Рада». На II з'їзді РУП, на якому партія отримала нову назву — Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), був обраний до її Центрального комітету.За часів правління Скоропадського почав працю задля повалення гетьманства.Вів культурно-просвітницькі справи, поширюва ідеї на дрібне та середнє селянство. 27 липня, за антигетьманський маніфест з вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння та повернення землі селянам, був заарештований.

Перебував в Лук'янівській в'язниці майже чотири місяці.Зрештою, за допомоги Микити Шаповала,мене звільнили. Після зречення гетьманом влади я став свідком акту злуки УНР та ЗУНР. 

Вибачте, але мені вже час йти, адже сьогодні я запланував дуже багато справ!Дякую,що запросили на урок

Привіт, юні дослідники історії! Сьогодні я розповім вам про свою біографію і діяльність. Був я українським прозаїком, драматургом, художником, також був політичним та громадським діячем.

Народився я 1880 року в місті Єлисаветграді. Батько мій, Кирило Васильович, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився зі вдовою Євдокією Онуфріївною Павленко, уродженою Линник. Я мав двох братів та сестру.

У народній школі я мав особлві здібностями, цим звернув на себе увагу, через це вчителька переконала батьків, щоб вони продовжили мою освіту. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченню школи мене віддали до Єлисаветградської гімназії, де я навчався з 16 серпня 1890 року по червень 1899 року.

-------------------------------------------------------------------

У старших класах гімназії я взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», а згодом мене відрахували.

Але я не кинув своїх студій. Я продовжував готуватися до матури (атестату зрілості) і склав 1900 року іспит зрілості як стороння особа у Златопільській чоловічій гімназії. Незважаючи на виразну нехіть учителів видати мені «атестат зрілості», під натиском директора гімназії я одержую диплом.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

У 1901 році я вступив на юридичний факультет Київського університет св. Володимира, де став членом  Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та Полтави 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук*янівської в*язниці згодом вдалося втекти.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але я знову втік,нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправленні революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги, мені,допомогли товариші. За кордоном разом із Михайлом Грушевським видаю часопис «Промінь». Та на початку Першої світовоївійни я повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Після Лютневої революції я повернувся в Україну. Став членом ЦР. Згодом очолив Генеральний секретеріат (15 червня). Став  генеральним секретарем внутрішніх справ. Виступав супроти мілітаризму, за розпуск збройних сил, за створення міліції замість військ, через це зазнавав критики від опонентів, зокрема від Петлюри.

Я був автором майже всих декларацій та законодавчих актів ЗУНР.

 Під тиском військових він 10 червня 1917 року на 2 Всеукраїнському військовому з'їзді проголосив 1 Універсал ЦР  та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради-Декларацію Генерального секретаріату, якою було проголошено курс Української Центральної Ради на «здійснення суцільної автономії» України.

Проголошення 4 Універсалу відбулось як наслідок доконаного факту, більшовицько-української війни.  Я  не лише затягував визнання незалежності УНР, але всіляко знижував боєздатність українського війська. Так, численні українські частини просто не мали наказів боронитись, тому складали зброю, при наближенні більшовицьких військ, котрі були дуже нечисельними. За це мені соромно. Я був причетним до зменшення дієздатності українських військових частин розпуску сердюків у Києві та відставки коменданта Павленка, відставки Скоропадського з 1-го українського корпусу, замерзання військових у вагонах під Києвом, відправки полуботківців на загибель у Румунію, аби подальше від Києва, усунення з керівної посади Петлюри. Наслідком такої політики стала, зокрема, трагедія під Крутами.

Під час Гетьманату жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п'єсу «Між двох сил». Тут був заарештований гетьманською вартою через підозру підготовки до державної змови. Але завдяк своюму асторитету був звільнений від в*язнці.

У серпні 1918 року я очолив опозиційний  рух "Український національний союз.". Я наполягав на державному перевороті, для чого домовився з більшовиками про спільний напад заради відтягнення військнаполягав на державному перевороті, для чого домовився з більшовиками про спільний напад заради відтягнення військ.  Після перевороту та позбавлення гетьмана влади Винниченко 13–14 листопада 1918 року став головою Директорії. Незабаром через суперечності з Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

Тож,друзі, вчіться на помиках, бо за свого часу їх зробив чимало.

Доброго дня, я Михайло Омелянович-Павленко,і я розповім тобі про себе..

Я народився у Тифлісі у дворянській родині.Батько — Володимир Омелянович Павленко — генерал від артилерії, син Омеляна Павленка — сотника Задунайського козацтва, яке в 1829 р. повернулося з Османської імперії до Російської імперії.

Мати Олександра походила з роду грузинських князів Русієвих-Курцебашвілі.

Початок моєї військової служби:

Я закінчив Омський кадетський корпус, Павловське військове училище. В чині підпоручника 1900 року почав службу у лейб-гвардійському Волинському полку, склад якого комплектувався з правобережних українців та дислокувався у Варшаві.